Якщо сьогодні хтось звернеться за гуманітарною допомогою, то отримає її лише в червні, це дуже боляче, каже о. Войцех Стасевич. Він є директором Карітас-Спес, який щотижня допомагає від 5 до 10 тисячам людей у ​​Харкові та всій області. Священик визнає, що в умовах успіхів росіян на фронті настрої серед жителів і біженців не є оптимістичними.

Харків – друге за величиною місто України після Києва. Місто знаходиться лише за 35 кілометрів від російського кордону, тому вже два роки є об’єктом постійних обстрілів росіян. Серйозно постраждали багато районів міста, наприклад Салтівка на північному сході. Як каже о. Войцех Стасевич, зараз у місті проживає близько 1 мільйона жителів, половина з яких – біженці. Однак роботи не вистачає, тому люди змушені звертатися за гуманітарною допомогою.

А потреби величезні. Щомісяця допомогу Карітас-Спес у Харківській області отримують до 50 тисяч людей. «Уявіть собі – хтось сьогодні прийшов просити допомоги, йому довелося стояти кілька годин у черзі, і зрештою ми призначаємо дату – видавши ваучер – коли він отримає допомогу. Якщо сьогодні людина прийде до нашого соціального центру, то вона отримає цю допомогу один раз – у червні. Це так принизливо, мені так боляче, бо я б хотів, щоб ті люди, які сьогодні прийшли, отримали цю допомогу сьогодні», – зізнається о. Войцех Стасевич. Священик наголошує, що незважаючи на це, найголовніше, щоб кожен отримав допомогу. Її роздають щодня – одного дня передають біженцям, наступного – хворим та інвалідам, а ще наступного – сім’ям з дітьми.

Польський священик дякує країні за всю допомогу, яку він отримав протягом останніх тижнів і місяців. Коли він звернувся за підтримкою в листопаді, багато подарунків надійшло до харківського Карітасу у зв’язку з Різдвом. «Взимку найбільшою проблемою був одяг – взуття, ліки та гуманітарна допомога у вигляді продуктів харчування», – повідомляє він і хвалить підтримку Карітасу Польща та його єпархіальних відділень. Він також висловлює подяку Урядовому агентству стратегічних резервів і підкреслює підтримку попереднього уряду та запевнення нинішнього щодо продовження допомоги.

Розповідаючи про те, що відбувається у місті, о. Войцех Стасевич не прикрашає реальність. «Ситуація дуже страшна і важко щось припустити далі. У Харкові десятий день тихо. Чи це затишшя перед бурею? Ми багато пережили, можна очікувати чого завгодно. Те, що така довга тиша, означає, що, мабуть, знову щось назріває, і після перемоги Росії в Авдіївці в суспільстві відчувається більша депресія і відсутність оптимізму», – каже польський священик. Для харків’ян важлива ситуація в сусідньому Куп’янську, який вважається воротами до Харкова. «Це велика радість прокинутися цілим і неушкодженим, знати, що будівля, в якій ми живемо, ціла. Тож спочатку подячна молитва за пробудження, потім ранкова меса і з 8:30 до пізнього вечора працює наш Карітас», – так розповідає про свій день о. Войцех Стасевич.

Священнослужитель також звертає увагу на співпрацю священиків усієї Харківсько-Запорізької єпархії. Вона охоплює територію кількох великих прифронтових областей України. «Здається, що допомоги багато, але ми намагаємося нею ділитися», – каже священик. Як він пояснює, особливо складна ситуація взимку в селах, які часто стають об’єктами атак російської артилерії та ракет. Люди там повністю залежать від допомоги волонтерів, не можуть нічого вирощувати на своїх городах чи полях, оскільки багато територій заміновані. Крім того, не вистачає води та газу.

У контексті душпастирського служіння о. Войцех Стасевич вказує на ключову роль присутності та спілкування з іншою людиною. «Через два роки кожен з нас усвідомлює, хто ми, де ми і чим можемо допомогти, тому що так само ми могли б бути з іншого боку, просити допомоги. Ви бачите, що ми велика родина, це видно, коли ми разом молимося, коли разом сідаємо за стіл, що присутність іншої людини допомагає», – зазначає директор Карітас-Спес.
О. Войцех Стасевич – вікарій катедральної парафії в Харкові. Ми запитуємо його про його пастирське служіння в обстріляному місті. Що сказати віруючим, які задаються простим питанням «чому?» Де взяти сили? Перша відповідь може здивувати: «Я іноді думаю – може, це все сон і я скоро прокинуся?» Проте далі о. Стасевич підкреслює, що весь досвід останніх 24 місяців веде його до зустрічі з Богом. «Якщо в цій жорстокості відбувається стільки добра, хіба можна не бачити у всьому цьому Бога? Не Він створив війну, не Він розділив народи, це була людина. Але в усьому цьому присутній Господь Бог», – каже вікарій харківського кафедрального собору.

Священик зізнається, що йому теж доводиться стикатися з людськими інстинктами помсти і бажанням відповідати злом на зло. «Як у такому середовищі можна говорити про любов, прощення, милосердя та вічне життя? Це дуже важкі моменти. Коли я дивлюся на першу лавку, там молода вдова, років двадцяти, вона приходить до церкви в сльозах. І що мені тепер сказати? Теоретично, багато. Але перш за все це присутність. Тут іноді мовчання буде найкращим словом, найкращою проповіддю», – зазначає о. Войцех Стасевич. Як додає він, зрозуміло, що віруючі по-різному переживають важкі моменти, ставлячись до віри як до благодаті та світла у важкі часи. «Можу з повною впевненістю та відвагою сказати, що Бог не покинув нас, і, можливо, навіть, що ми найбільше відчуваємо Його присутність у цю хвилину», – підсумовує польський священик із Харкова.

Family News Service