Будучи у літній папській резиденції о. Вальдемар Турек, філолог і патролог, голова латинського відділу Державного секретаріату Ватикану, натрапив на багато несподіванок. Твори мистецтва польської релігійної та національної тематики за часів понтифікату Пія XI.
Апостольський палац у Кастель-Гандольфо найчастіше асоціюється зі св. Іваном Павлом ІІ. Це місце подобалося Папі-поляку, він зазвичай залишався там протягом спекотного римського літа на кілька місяців для заслуженого відпочинку, який поєднував з молитвою, працею та прийомом гостей. Тут він відправляв ранкові Меси, часто за участю різних груп вірних, тут читали недільну молитву «Ангел Господній» і, також, тут щосереди відбувалися аудієнції. Іноді він приїжджав сюди після Різдва, Великодня чи тривалих апостольських подорожей. Він називав Кастель-Гандольфо другим Ватиканом (третім була поліклініка Джемеллі).
Однак 21 жовтня 2016 року, рішенням Папи Франциска, палац перестав бути офіційною папською літньою резиденцією і став музеєм. Мешканці містечка, звичайно, не в захваті від такої зміни, адже для них кожен візит пап був можливістю підзаробити. Однак, багато паломників і туристів отримали можливість відвідати майже всю будівлю, що раніше було неможливо. На гостей з Польщі тут чекають великі сюрпризи, адже в папській каплиці є, зокрема: копія Чудотворного Образу Матері Божої з Ясної Гори та дві фрески польського художника Яна Генрика Розена, який народився 1891 року у Варшаві та помер 1982 року в Арлінгтоні в США.
fot CC-2.0 Flickr Richard Mortel
ПОЛЬСЬКИЙ ЄПИСКОП ЗАПРОШУЄ
Ким був Ян Генрик Розен і як його твори потрапили в таке унікальне місце ще до понтифікату св. Івана Павла ІІ? Художник походив з освічених єврейських кіл, був охрещений у євангельсько-реформатській вірі. Був сином художника-баталіста Яна Богуміла Розена, у якого навчився малювати. У молодості він мав нагоду часто подорожувати, як із сім’єю, так і сам, і отримати ґрунтовну освіту в багатьох важливих культурних центрах Європи початку 20 століття. Навчався в Парижі (тут він перейшов в католицизм), у швейцарському Монтре, Фрайбурзі та Лозанні, а потім повернувся до столиці Франції та продовжив навчання в Сорбонні. Цікавився гуманітарними науками, літературою, та образотворчим мистецтвом, особливо живописом. Після повернення до Польщі, військової служби та роботи в Міністерстві закордонних справ, у 1923 році він вирішив майже повністю присвятити себе живопису.
Розен дебютував у художній галереї Захента у Варшаві з роботами на релігійну тематику, які привернули увагу, зокрема, архієпископа Юзефа Теодоровича, тодішнього голови Львівської вірмено-католицької архієпархії, головний собор якої на той час перебував на реконструкції. Ієрарх запропонував художнику прикрасити інтер’єр історичного храму. Робота тривала чотири роки (1925-1929). Спочатку були створені великі настінні розписи в головній наві, потім у пресбітерії і, нарешті, численні вітражі; все це тепло сприйняли як мистецтвознавці, так і віруючі. Вже визнаний маляр продовжив свою діяльність у Львові, а згодом у церкві св. Йосифа на Каленберзі біля Відня та в папській каплиці в Кастель-Гандольфо.
Як він туди потрапив? Це був 1934 рік. Пій XI, Ахілл Ратті, який мав міцні зв’язки з Польщею, уже 12 років перебував на престолі святого Петра. У 1918-1921 рр. він служив в Польщі спочатку як апостольський візитатор, а потім як нунцій. Його єпископська номінація знайшла його у Варшаві, і саме в цьому місті, в катедрі, він отримав свячення з рук архієпископа Александра Каковського. Час від часу він навіть називав себе «польським єпископом». Коли в 1920 році більшовики наближалися до Варшави, він був одним із небагатьох іноземних дипломатів, які залишилися в столиці. Його вразив польський героїзм, оборона віри і Церкви, бої проти більшовиків, що наступали на Варшаву, свідком яких він був на власні очі. Як дипломат він чудово розумів значення цієї битви не лише для Польщі, а й для всієї Європи.
Повернувшись до Ватикану після місії в Польщі, він взяв із собою копію ікони Матері Божої Ченстоховської, яку помістив у каплиці палацу в Кастель-Гандольфо. Кілька років потому, уже як Папа Пій XI, він прийняв на аудієнції архиєпископа Теодоровича, який розповів йому про львівський собор і картини Розена. Тоді Папа Римський запросив художника до Ватикану і доручив йому створити фрески в каплиці літньої резиденції. Ми не знаємо точно, хто запропонував теми цих творів, хоча остаточне рішення, безсумнівно, прийняв Папа. Ідея полягала в тому, щоб представлені події мали особливе релігійне та історичне значення для Польщі та всієї Європи. Тому до них увійшли оборона Ченстохови та Варшавська битва.
З ХРЕСТОМ ДО БОЮ
На другій фресці центральною фігурою є священик Ігнацій Скорупка. Він походив з міщанської родини з патріотичними традиціями; його предки брали участь у Січневому повстанні. З дитинства він мав міцні зв’язки з Варшавою, де народився 31 липня 1893 р. Вступив до духовної семінарії і в 1914 р. був висвячений на священика. Навчався також у Духовній Академії в Санкт-Петербурзі та душпастирював у різних регіонах Росії, а після повернення до Польщі – у Лодзі. У 1919 році приїхав до Варшави.
Коли більшовики наближалися до столиці, Ігнацій Скорупка пішов добровольцем до армії. Вочевидь, кардинал Каковський вагався, чи дати йому дозвіл, але коли погодився, заохотив його постійно залишатися з солдатами та йти з ними на передову. Молодий священик спочатку перебував з військом у варшавському районі Прага, а ввечері 13 серпня 1920 р., виїхав на фронт і через Зомбки та Рембертув дістався до міста Оссув. Тієї ночі ворог був зовсім близько. Отець Скорупка наполягав на обороні, хоч усвідомлював величезну перевагу ворога. З польського боку туди посилали воювати непідготовлену до військового ремесла академічну молодь і навіть гімназистів. Коли молодь, боячись не стільки смерті, скільки тортур, почала відходити, о. Скорупка зібрав невелику групу хлопців і пішов з ними вперед, показавши дуже важливий з психологічної точки зору приклад. За деякими свідченнями, він був одягнений в комжу і сутану, а в руці тримав хрест.
Саме цей момент зображено на фресці Розена. Священика супроводжує група солдатів, багато з яких скоро загинуть. Героїчний капелан теж загине від пострілу в голову. Це сталося 14 серпня. Його тіло спочатку передали одному з жителів села, а згодом перевезли на селянському возі до Варшави. Кажуть, що перед тим, як це сталося, більшовики осквернили його тіло, пограбували та закололи багнетами. Під час запеклої битви цей клаптик польської землі неодноразово переходив з рук в руки, про що йдеться в написі на пам’ятнику на місцевому цвинтарі: «14 серпня 1920 року ми сім разів відбивали більшовицькі орди і тут, у воріт столиці пали, а ворог відступив».
Похорон героїчного священика відбувся 17 серпня в костелі Пресвятої Діви Марії Королеви Польщі на вул. Длуга, який зараз також є польовим собором. На церемонії, яку очолив тодішній польовий єпископ Станіслав Галл, були присутні безліч мешканців Варшави. Генерал Юзеф Халлер закликав присутніх на церемонії та всіх поляків наслідувати приклад тих, хто загинув, виявляючи надзвичайну мужність і волю до боротьби. Похоронна процесія пройшла аж до цвинтаря Повонзки, де після віддання військових почестей поховали скромну труну з тілом священика Скорупки.
НАМАЛЮЙ МЕНІ ТОПОЛЮ
За всім цим стежив представник Святого Престолу в Польщі Ахілл Ратті. Він знав, що в битві при Оссуві вдалося не лише зупинити наступ ворога, а й уперше змусити його відступити, і це відіграло переломну роль у всій війні. Перша поразка Червоної армії під Варшавою стала фактом, а роль о. Скорупки в цій події – майже легендарна.
Сам нунцій, безсумнівно, був вражений героїзмом молодого священика і тому через якийсь час вирішив увічнити його фрескою в каплиці в Кастель-Гандольфо. Він особисто стежив за ходом роботи живописця. У брошурі «Пій ХІІ. На честь Великого Папи», підготовленій Головним Інститутом Католицької Акції в Познані, читаємо: «Коли професор Розен, який оздоблював каплицю в Кастель-Гандольфо, намалював на бічній стіні каплиці «Чудо на Віслі», Пій XI пішов подивитися на цю картину. Після кількох загальних зауважень Папа зупинився на одній деталі: польський краєвид був позначений вербою, такою звичайною, приземленою і заплаканою… «Так, так, художнику, — сказав папа, — там є верби в Польщі, але ці дерева занадто сумні й приземлені. Пам’ятаю інші дерева з Польщі, стрункі, високі – тополі називаються – тополі над Віслою… Я хочу таку тополю у своїй каплиці. Росте вгору, спрямовує погляд у висоту і тягне серце вгору… Намалюй, художнику, тополю над Віслою».
Чи Пій XI, даючи цю пораду художнику, думав лише про польський пейзаж? Можна припустити, що він мав на увазі також героїчного священика з Оссува і всю його діяльність, увінчену його смертю – священика, який скеровував погляди вірних вгору і тягнув їхні серця вверх…
О. Вальдемар Турек
Кастель-Гандольфо, fot. Flickr Richard Mortel